.

.

суботу, 26 листопада 2016 р.








ГОЛОДОМОР НЕ ЗЛАМАВ…
МИ ПАМ`ЯТАЄМО…
         З плином часу все таємне обов’язково стає явним.   Одна з таких сумних подій минулого – голод 1932 – 1933 рр. Трагедія колективізації України,  масштаби якої й досі остаточно не з’ясовані, травмувала націю, залишивши на тілі й у душі народу глибокі соціальні, психологічні й демографічні травми, хоча минає вже більше ніж вісімдесят років з того сумного часу. Потік  людської пам’яті розмиває стіну замовчування про велике горе нашої землі, про голодомор. З 28 листопада 1998 року в Україні відзначається День пам’яті загиблих у 1932 – 1933 рр.
На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз і вдруге і втретє переписувати історію на догоду диктаторові чи скороспеченому  ідеологічному божкові. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.
З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар з душі спадав.
Сьогодні, 26 листопада  о 16.00 пройде загальноукраїнська хвилина мовчання, а потім запалимо на своєму підвіконні свічечку в пам`ять о невинно убієнних душах, замордованих страшним голодомором .
Ти скажеш , не було голодомору?
Ти скажеш , не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть марево виймали із печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?

Ти скажеш , не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору, -
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села вимерли на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору?