ГОЛОДОМОР НЕ ЗЛАМАВ…

МИ ПАМ`ЯТАЄМО…

         З плином часу все таємне обов’язково стає явним.   Одна з таких сумних подій минулого – голод 1932 – 1933 рр. Трагедія колективізації України,  масштаби якої й досі остаточно не з’ясовані, травмувала націю, залишивши на тілі й у душі народу глибокі соціальні, психологічні й демографічні травми, хоча минає вже більше ніж вісімдесят років з того сумного часу. Потік  людської пам’яті розмиває стіну замовчування про велике горе нашої землі, про голодомор. З 28 листопада 1998 року в Україні відзначається День пам’яті загиблих у 1932 – 1933 рр.

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз і вдруге і втретє переписувати історію на догоду диктаторові чи скороспеченому  ідеологічному божкові. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.

З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар з душі спадав.

Сьогодні, 26 листопада  о 16.00 пройде загальноукраїнська хвилина мовчання, а потім запалимо на своєму підвіконні свічечку в пам`ять о невинно убієнних душах, замордованих страшним голодомором .

Ти скажеш , не було голодомору?

Ти скажеш , не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти скажеш , не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села вимерли на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору?

Вихідні в мальовничих Чернівцях

14-16 жовтня ми з учнями відвідали одне з наймальовничіших міст нашої чудової країни – Чернівці. Свого часу його називали "Маленьким Парижем".  І це дійсно так! Гуляючи старовинними вуличками цього міста, забуваєш про все на світі, поринаєш в атмосферу казковості. Кожна будівля Чернівців має свою неповторну історію.

Хочеться неодмінно повернутися, щоб ще раз поспілкуватися з мешканцями Чернівців, які гостинно зустрічають кожного, прогулятися по вулиці О. Кобилянської і посмакувати смачних тістечок. 

З ДНЕМ ВЧИТЕЛЯ! 

 
Нехай ваші серця, дорогі вчителя,  будуть завжди наповнені співчуттям, добротою і милосердям.
Цими чудовими якостями Ви щедро ділитесь з дітьми. Вам вірять, Вас люблять і шанують.
Хай завжди щедрою на сходи буде освітянська нива, а в усіх Ваших починаннях будуть супутниками успіх і удача!

 

ЗІ СВЯТОМ, МОЯ КРАЇНО, ТЕБЕ!

 

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею! 

НАЙКРАЩИЙ ВІДПОЧИНОК З НАЙКРАЩИМИ ДІТЬМИ

В НАЙКРАЩОМУ МІСЦІ

         Щойно повернулась з табору «Прибрежний», де цілий тиждень відпочивала зі своїми дітьми. Море, сонце, комарі… диско.

            Лише найприємніші спогади кожен із нас збереже про це літо в Лазурному.

          Я дуже сильно буду за вами сумувати, але одночасно набиратися сил на наш новий навчальний рік. Бажаю вам гарно провести решту канікул! Зустрінемося в 7-му класі!

P.S. Не забуваємо читати книжки!